"Сутінки"

Пишу тут, бо побоялась викладати на форумі. "Сутінкомани" би загризли. 

бачила аж п"ять хвилин Сутінок. І зрозуміла, що правильно раніше робила, що не дивилась. 
Бачила я якраз той епізод, що колись прочитала. 
Блін, та як це можна дивитись ??? Шо "Белла" , шо "Едвард" однаково тормознуті, правда в "Едварда" були митті проясніння , а дівчина - то взагалі ... Але нехай , в тому моменті деяку її тормознутість можна було пробачити . Але справа в тому , що вона в неї не пройшла і через півгодини ( я переключила канал спеціально, щоб це побачити ). Вічно відкритий рот ... Виглядала не то зайцем, не то бобром - так показувала свої зубки. Чи то вона перед тим в стоматолога була і вирішали похвалитись ... 
"Едвард" - гм... навіть не знаю як його назвати ... Мало того, що він в житті не "красавєц", як на мене, так він ще й фільмі був як труп ... 
Взагалі, можна сказати, що фільм був про двох трупів - дівчину без ніяких емоцій, з вічно відкритим ротом, і хлопця з білою шкірою і посинівшими губами

частинка минулого

16.01.09. 

- Що я роблю ? Я вмираю ? Що це ? Смерть ? 
- Це не смерть , це тільки кінець . 
- Тільки кінець ? А що за ним ? 
- Нічого . Я тебе вчила , що нема нічого абсолютного - я помилялась . Це абсолютний кінець. Далі нема нічого . 
- Значить смерть ...
- Не смерть , кінець. Влови різницю ... 
- Не можу ! НЕ ХОЧУ !!! Навіщо ? Все одно це станеться . Так буде легше , повір ... 
- Що ти знаєш ? Ти досі нічого не зрозуміла ? 
- Я знаю те чого вчила мене ти , розумію , те що показала мені ти . А ти привела мене до кінця 
- Ти не зрозуміла ... я навчила тебе довіряти ....

12.04.09 

Тепер вже все одно . Мені все одно хто ти , мені все одно що ти зараз робиш, мені все одно чи потрібно тобі це . Все одно. Я можу створити собі безмежне синнє небо, щоб колись полетіти , я можу замалювати сонце назавжди , щоб більше не ранило мої очі , я можу ... я хочу розбитися як краплі дощу об асфальт. Я хочу розчинитись в цьому світі, розбитись на тисячу часточок. Одна з яких буде твоєю. Я так хотіла, щоб вона була тобі потрібна , щоб я була була тобі потрібна ... хотіла, а ти мене вбив , ти вбив мої відчуття та почуття , ти вбив моє серце . Ні, вибач, ти його не вбивав. Воно було мертве до тебе ... 

А тепер мені все одно, можеш піти, можеш мене забути, а маленький шматочок мого холодного серця все одно буде з тобою

Вночі

 


Темрява. Але не суцільна, вгадуються силуети предметів 

Дощ. Але не сильний. З-за вікна чути лише легкий шум

Сон. Все дальше і дальше тікає від мене 

Час. Не тікає, він зупинився десь міє 1 і 2 годиної ночі. Це один з тих моментів, коли не важливо, де зупинилась та чортова стрілка ... 

Музика. Занадто гарна, занадто приємна, занадто жива, занадто правдива, занадто ... Але це "занадто" зачаровує ... 

Ще в цю секунду все підкоряється віршам, голосу вокаліста ... а в наступну він їх відпускає. І кожен інструмент живе своїм життям , стає собою ... Але це не набір звуків - це справжня музика - гармонічна, неповторна, жива ... 

Коли її слухаєш, не розумієш, що по обличчі вже кілька хвилин течуть сльози ... 

Не помічаєш, що затримуєш подих до наступного фортепіанного акорду ... 

Що такого спокою і щастя не віддчувала вже давно ...